КАРАНТИН !  ЩО РОБИТИ  З ДІТЬМИ ?!

Нові умови соціальної ізоляції кидають виклик сталому способу життя родини. Зміни відбулися так швидко, що говорити про природну поступову адаптацію немає сенсу. Ми змушені підлаштовуватися та вибудовувати нові схеми взаємодії, перевіряючи їх одразу на практиці. На жаль, це загрожує помилками у вихованні, почуттям розпачу та нервовими зривами. Діти молодшого віку потребують більше контролю та нагляду з боку дорослих, тож залишити їх на самоті на довгий час або сподіватися, що вони самі знайдуть собі справу, поки батьки працюють, неможливо. Пропонуємо вам кілька порад, що можуть допомогти в організації сімейного карантинного співіснування з найменшими втратами в робочому процесі та у відносинах.

Упорядкуйте розклад сімейного життя

Допоки ваша сім’я жила за звичайним соціальним ритмом, у вас був певний розклад: підйом, сніданок, дорога в садочок, робота, прогулянка, вечеря тощо. У дитини в дитячому садку теж був свій розклад, до якого вона звикла. Коли така звичка сформована, дитина стає більш організованою, уважною, рівень тривоги знижується та підвищується працездатність. Тож аби зменшити інтенсивність стресу, наблизьте карантинний розклад до того, що вона мала в освітньому закладі. Врахуйте найбільш важливі режимні процеси:

• прийом їжі;
• денний сон;
• рухову активність.

На сімейній раді визначтеся з іншими важливими подіями протягом дня. Щоб їх візуалізувати для дитини, зафіксуйте все в загальній великій таблиці. Для цього згодяться магнітна чи коркова дошка, великий аркуш паперу чи навіть дверцята холодильника. Якщо ваша дитина ще не вміє читати, намалюйте піктограми, які їй будуть зрозумілі. Розмістіть таблицю біля годинника. Буде гарна нагода навчити малечу слідкувати за часом. Кожного ранку обговорюйте завдання та плани на день. Залучіть дитину до участі в «читанні» таблиці. Нехай вона розповість мамі чи татові, що вони робитимуть протягом дня. Доручіть дитині викреслювати те, що вже зроблено, закінчено. Це принесе їй задоволення та полегшить очікування на певну подію чи активність, яку дитина дуже бажає.

Так сталося, що простір, який зазвичай був відокремлений, зараз став змішаним. Дуже важко провести межу між робочим місцем і домашнім затишним кріслом, яким зазвичай користувались усі в родині. Особливо важко в тому разі, коли в дитини та дорослого немає власної кімнати, а отже, немає змоги усамітнитися.

Щоб уникнути конфліктів та непорозумінь, сплануйте й розмежуйте наявний простір на робочий, загальний і особистий. Для цього знадобиться ще один аркуш паперу, а також креативність та уважність до деталей. Намалюйте загальний план квартири та основні меблі. Запропонуйте дитині додати інші деталі — вазони на вікнах, домівку тваринки чи улюблений килимок. Обговоріть, у якій частині квартири чим ви займаєтесь — умиваєтеся, їсте, граєте, дивитеся телевізор тощо. Знайдіть місця, де хтось із родини перебуває найчастіше під час карантину, і нехай дитина поміркує чому.

 

Тато перебуває за комп’ютером, тому що працює; я граю із іграшками та малюю на килимі/столі; сестра — у кріслі з ноутбуком, тому що готується до екзаменів.

Так ви зможете пояснити, що в кожного члена родини є свої особисті заняття у певній частині домівки, і домовитися поважати особистий простір кожного — не залишати там свої речі й не чіпати речі інших.

Також на плані встановіть місця для зустрічі, рухливої гри та обіймів. Ви можете навіть зробити таблички з підписами чи картинками й повісити їх для позначення особистих і загальних місць. А табличку «Місце для обіймів» можна кожного разу ставити в різних місцях. Це може стати цікавою грою з пошуком та приємним тактильним контактом.

Запропонуйте дитині побудувати халабуду — маленьку особисту домівку. Це може бути місце усамітнення та відпочинку. Допоможіть їй організувати затишний куточок. Використайте тканину, яка добре пропускає повітря, ліхтарик із помірним світлом, м’яку подушку, на якій зручно сидіти. Якщо хочете завітати до дитячої домівки, стукайте та просіть дозволу зазирнути/увійти. Такі дії можуть навчити дитину поважати й ваш особистий простір.

Складіть правила поведінки та розподіліть обов’язки

Немає сумнівів, що правила та обов’язки існували в родинах ще до самоізоляції. Але зараз вони набувають більшої ваги, адже допомагають витрачати менше енергії на багаторазову одноманітну заборону або делегування справ.

Навіть маленька дитина вже здатна виконувати деяку хатню роботу або допомагати дорослим. Запропонуйте малечі на вибір кілька справ і зафіксуйте це в сімейному розкладі. Важливим є те, що таку роботу дитина може сприймати як гру. Яскрава ганчірка для пилу та гумові рукавички, як у супергероя, або кухарський ковпак та особиста ложка для розмішування, віник із головою коня, який цікаво приборкати, — такі дрібнички допоможуть не лише мотивувати дитину до праці, а й посприяють розвитку уяви та фантазії.

Часто батьків турбує запитання, чи мотивує дитину система бонусів — гроші, цікаві події тощо. На жаль, загальної відповіді немає. Є діти, яким це допомагає та стимулює їх виконувати свої обов’язки. Є ті, яких це навпаки демотивує. Але кожна дитина потребує уваги батьків до того, що зроблено, та слів вдячності!

Створіть скарбничку розваг та ігор

Період ізоляції важкий навіть для психіки дорослої людини. Необхідність стикатись із загрозою та невпевненість у майбутньому погано впливає на нашу здатність бути креативним і вигадувати нескінченні ігри та цікавинки для дитини. У такій ситуації ми радимо створити скарбничку розваг. Це може бути скринька, до якої всі члени родини складатимуть папірці з ідеями для сімейних розваг. Наймолодших теж заохочуйте малювати свої пропозиції. Можна відокремити рухливі розваги від спокійних або використовувати папір різних кольорів.

Діти дуже потребують тактильного контакту та слів підтримки. Тож обов’язково додайте до скриньки різні пропозиції щодо кола обіймів, вдячності та компліментів.

Використовуйте ґаджети

Коли в батьків багато справ і часу на гру з дитиною обмаль, відеоігри та ролики в YouTube на планшеті або смартфоні здаються порятунком від погрому квартири та бійок між братами і сестрами. Будемо відверті, багато хто користується цим під час карантину. Тому подбайте, аби таке дозвілля було найменш шкідливим для психіки та здоров’я дитини.

 СІМ"Я  ,  ДОШКІЛЬНИЙ ЗАКЛАД - ЗА І ПРОТИ !

    Здавна триває дискусія, що є важливішим у становленні особистості :сім’я чи суспільне виховання (дитячий садок,школа, інші освітні установи).
Так видатний педагог Я. А. Коменський схилявся на користь сім’ї і називав материнською школою ту послідовність і суму знань, яких набуває дитина з рук і вуст матері, уроки матері без перерви в розкладі і без вихідних і канікул. Погоджувався з ним Г. Песталоцці: «Сім’я є істиним органом виховання”.
Відомий психолог О.М.Леонтьєв виділив обсяг близьких дитині людей, до виховних впливів яких вона чутлива. Виявляється. Що дитина в перші роки не сприймає зауважень,умовлянь, порад «чужої тьоті» (вихователя, сусідки, перехожої…), для неї саме авторитетне – «Так мама сказала», «Так звелів тато».Немає таких якостей особистості, у формуванні яких не брала б участь сім’я. Дитина бачить приклад,поведінку батьків, їх взаємовідносини, елементи трудового співробітництва,будує свою поведінку на основі наслідування відповідно до своєї статі.
Батьки – головні природні вихователі дитини.Основний чинник у формуванні особистості – це виховний клімат сім’ї. Рідна домівка – не тільки місце притулку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту від життєвих негараздів. Батьки є першим суспільним середовищем дитини,а родина – провідним інститутом соціалізації. Батьки першими розкривають маленькій людині предметний світ і надають йому емоційного забарвлення.
Через життя в сім’ї формується ставлення до людей, речей, самого себе, виробляються ідеали та цінності. Любов дитини до батьків забезпечує безпеку, виступає гарантом емоційного благополуччя. Дитині мало просто того, щоб її любили. Вона потребує підтримки на всіх періодах дитинства.
Глибокий, постійний контакт з дитиною –необхідна умова виховання у будь-якому віці. 
Вираз «діти – дзеркало сім’ї” дуже точно передає зміст орієнтації дитини на сукупність духовних і моральних цінностей,які культивує її сім’я. В кожній родині свої уявлення про добро і зло, свої пріоритети і моральні цінності: в одній на високий щабель поставлені доброта,милосердя, гуманність, в інших – навпаки, панує культ жорстокості. 
У сім’ї формується характер дитини, її особистісні риси, в т.ч. закладаються основи національної свідомості, і відбувається становлення особистості загалом.Ще В. О. Сухомлинський відзначав, що «… сім’я – це повноводна річка, водами якої живиться держава». У сім’ї шліфуються найтонші грані людини -громадянина, людини – трудівника, людини – культурної особистості.Макаренко, звертаючись до батьків, наголошував: «Ваша власна поведінка –найголовніша річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину лише тоді, коли з нею розмовляєте, повчаєте або караєте. Ви виховуєте її у кожний момент вашого життя».
Проте, сучасна українська сім’я зациклена на економічній площині життя. Дух комерціалізації витісняє з нашого життя усталенні цінності. Батьки живутьсуєтно,поспіхом, вонипереобтяженібуденними справами. Затьмарені економічними проблемами вони зовсім забули про дітей.
Хвилинку, дорослі зупиніться, не пропускайте години батьківського щастя, подивіться в очі своєї дитини – там ви побачите свою старість. Чим більше часу ви будете приділяти дитині, тим більше любові отримаєте будучи на пенсії .

Розумна батьківська любов
1. Розумна батьківська любов повинна базуватися на взаємній довірі. Ні син, ні доня з 
ранньогодитинства не повинні таїти від батьків найменші порухи своєї душі, щоб саме 
до батьків бігли діти зі своїми радощами, горем, невдачами, із визнанням своєї провини, за порадою, співчуттям, втіхою.

2. Не намагайтесь і не прагніть задовольнити всі, навіть найменші забаганки і бажання дитини, бути у неї на "побігеньках". Це здебільшого викликає таку хворобу, як "нарцисизм", самозакоханість, егоїзм що у перспективі може негативно позначитися на стосунках з рідними людьми.

3. Не відштовхуйте дитину надмірною суворістю, не викликайте страху від спілкування з вами, це може стати однією з причин скрутності, відчуження і створити у майбутньому прірву між батьками і дітьми.

4. Ніколи не виявляйте байдужості до справ дитини.

Сонце і дитина: що варто пам'ятати батькам?